Виховний захід на тему "Тарасова доля – то правда жива" + застосування акметехнологій

Мета.   Ознайомити з життєписом великого сина українського народу Т.Г.Шевченка; вчити дітей добирати необхідний матеріал з літератури; розвивати їх акторські здібності в декламуванні віршів; продемонструвати красу і чарівність Шевченкового слова; виховувати любов і повагу до спадщини, яку залишив поет.

Оформлення: Святково прибрана світлиця. Портрет Тараса Шевченка, рушники серветки.                                 Фотовиставка про життя і творчість Кобзаря. Виставка його творів,  ілюстрації.                           Хлопчики і дівчата у вишитих сорочках.

На стінах плакати:

              Шевченкове слово в віках не старіє...

                           Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.

Акметехнології: ”Констатація успіху”, “Вибух емоцій”, “Повір у себе”, “Інформаційна палітра”, “ Зв’язок поколінь”.

Випереджувальні завдання: вивчити вірші Т.Г.Шевченка, підготовка до інсценізації.

Учитель.  Шановні діти!  Нас сьогодні гостинно запросили до української світлиці.  Протягом уроку нам треба бути господарями цієї затишної оселі. Тож подаруємо один одному приємні хвилини спілкування.

1-й  читець.

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти як свій

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

2 -й  читець.

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

3-й  читець

Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

4-й  читець.

9 березня 1814р. темної ночі перед самим світанком, в селі Моринцях на Черкащині  (нині с. Шевченково Звенигородського району  Черкаської області)  в хаті Григорія Шевченка блиснув у вікні єдиний на все село вогник і народилася нова кріпацька душа для пана, а для України ― великий співець Тарас Шевченко.

5-й читець

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці,

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка мати, вбита горем.

6- читець

Нещасна мати сповила його малого й зажурилась.

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т.Г. Шевченка.).

Мати

Як гірко, як нестерпно жаль, що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби, немає радісної днини.

Нам вік доводиться терпіти, не розгинать своєї спини

Промовиш слово - і нагай над головою свисне.

І так усюди, з краю в край панує рабство ненависне,

Росте неправда на землі, згорьованій, сльозами змитій.

Ох, любі діточки малі, одні ж ви лишитесь на світі!

Коли безжальна смерть діжде мене на довгій панській ниві.

1-й читець

Підростав малий Тарасик

В піснях Калинових

В бідній хаті, в щирих ласках

В добрих різнословах.

Звучить пісня на слова Т.Шевченка “Думи мої” у виконанні учнів

(До жінки підходить хлопчик).

Хлопчик.        Матусю, а правда що небо на залізних стовпах тримається?

Мати.      Так, синку, правда.

(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає “Колискову”)

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати.         Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив.

Хлопчик.   Бачив, матусю, бачив... Марусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати.         Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати.         Старайся, мій  хлопчику. (Гладить його по голові).

Пісня “Садок вишневий коло хати”

(Тарас малює, дід щось майструє)

Тарас.  Ось  наша бідна старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причіпку ― яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні ― квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою клуня, а за клунею сад, а за садом ― долина, а у долині тихий, ледь дзюркотливий струмок.

Тарас.  Скільки тих шляхів на світі, діду, куди вони ведуть?

Дід.  Ото Чумацький шлях! Ото їдуть, їдуть чумаки, навколо самий степ та   

         тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на зорі ― ото їм і дорога.

Тарас. А вони ж чумаки, коло нас Чорним шляхом їдуть?

Дід.   Еге ж, Чорним (киває дід).

Тарас. А чому він Чорний, тому що чумаки чорні?

Дід.    А того він Чорний, що страшний.

Тарас.  А чого він страшний?

Дід.   Тарасику, час спати!

Тарас. Ах, шкода, що дід не доказав.

Дід.  Час уже Тарасика до дяка в науку віддати. Та чи не мале ще? Нічого, хай  

         змалку вчиться, що вмітиме,  того за плечима не носити.

2-й  читець.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

“Мені тринадцятий минало” Сценка (початок)

Оксанка. Чом же плачеш ти? Ох дурний Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй ти читаєш, найкраще за всіх Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх співаєш, ще й кажуть малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас.     Еге ж малярем.

Оксана.   І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас.     Еге є. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксанка.   Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята!   Ой бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питоньки хочуть!

Учениця читає вірш “Мені тринадцятий минало”

(Тарас – підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло

тину. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів.

Виходить Яринка з клунком в руці. Сідає на лавку.)

Яринка.   Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв’язую клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.

Тарас      (бере свитку)  О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш (тулиться до неї).

Яринка.    Давай, я тобі ще й сорочку виперу, зашию...

Тарас.       Не треба я сам.

Яринка.    Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.

Тарас.        Добре, тільки тобі, сестричко(показує дощечку з малюком). Ось наша хата.

Яринка.    Дуже схожа.. Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?

Тарас.        Паперу не було. Дяк не дав... Ось розживусь, може на свитку, і на фарби, і на папір.

Яринка.    Коли ж це буде?

Тарас.        Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені... малярем... я б нічо не хотів більше.

Яринка.    То вчись у нього.

Тарас.        А... Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить щоб різками одшмагати...

Яринка.     І зараз? (Тарас ствердно киває головою) Та хай йому грець! Вертайся додому.

Тарас.       А там що? (розводять руками).

Пісня “Зацвіла в долині”

3-й читець

Коли минуло Тарасику 9 років, померла мати. Це було велике горе для сім’ї.

Тарас

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!

Сценка

Тарас.       Катре! Де ти?

Катря.       Я ось тут.

Мачуха.    Ти може знов кудись навтіки вибираєшся ледащо? Ані кроком мені з хати бо битиму чуєш? Степанко плаче, іди колиши, а як засне, принеси води і підмети подвір’я!

Тарас.       Сестричко!

Катря.       Що?

Тарас.        Я побіжу трохи на потічок! Там такі камінчики, я намальовані. І рибки плюскочуть. А в хаті темно чогось так зле.

Катря.       Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то сама подвір’я замету і принесу води.

Тарас.        Тямиш сестричко, як мама жили, то в нас часто був смачний борщик, варенички, квасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі голодні і обдерті! Чи і другі діти не мають мами так як ми?

Катря.       Всюди є сирітки по світі, мій дороги хлопчику. Але ти не думай про се, йди над потічок гратися.

Тарас

Тяжко-важко в світів жити сироті без роду:

Нема куди прихилитися, хоч з гори та в воду!

     Утопився б молоденький, щоб не нудить світом;

     Утопився б, тяжко жити і нема, де дітись.

В того доля ходить полем, колоски збирає;

А моя десь, ледащиця, за морем блукає.

     Добре тому багатому: його люди знають;

     А зі силою зустрінуться, немов недобачать.

Багатого, губатого дівчина шанує;

Наді мною, сиротою, сміється, кепкує.

4-й читець

Коли Тарасові минуло 11 років, він втратив останню опору ― батька, який помираючи, сказав пророчі слова: « З нього буде або щось дуже добре, або велике  ледащо». І тільки поховали батька,  зібрав Тарас у свою торбинку, поломар, перо та крейду і пішов по шляхам шукати собі долі, і почала доля його гонити, як мачуха.

5-й читець

У тяжкій неволі, ріс малий Тарас,

Він не вчився в школі ― він ягняток  пас.

Вмерли мама й тато, сирота в дяка,

Тут була в хлоп’яти грамота гірка.

В пана – бусурмана козачком служив,

В Петербурзі згодом панові служив.

6-й читець

Ой, яка охота в хлопця малювати!

Та тяжка робота ― пану догоджати.

Тарас

Бувало куплю паперу аркуш і зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квіточками,

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду.

1-й читець

Нишком він малює статуї в саду,

Та в ночі віршує про людську біду.

І хоч він картини  добре малював,

Скільки ж бо хлопчина тих знущань зазнав.

2-й читець

Та в людському морі стрілися брати,

Що зуміли в горі йому помогти.

Викупили друзі!  Вільним став Тарас!

Чому серце в тузі? Біль чому не згас?

3-й читець

Гнули люди спини  на панів лихих.

Кріпака ― людину пан продати міг.

Мучились в неволі  бідні трударі,―

Про кріпацьку долю пише в «Кобзарі»

4-й читець

Мріє про свободу молодий Тарас,

Щоб дала народу щастя світлий час.

Цар його в солдати  в дикий край заслав.

Малювать, писати  пан забороняв.

Та малює й пише  він таємно там.

Гнівні його вірші страх несли панам!

5-й читець

У своїх віршах він виливав усю свою любов до України.

 Але 10 років заслання підірвали сили і здоров’я Тараса Григоровича Шевченка. Поет мріяв про Україну, хотів оселитися в ній, писати, працювати. Та не пустили його до України, заарештували, наказали виїхати до Петербурга.

6-й читець

Восени 1860р. він захворів, стан його здоров’я дедалі погіршувався. 10 березня 1861р. перестало битися серце великого художника, геніального Кобзаря, який залишив після  себе неоціненний скарб, що помістився в  невеличкій книжці і є дороговказом, Біблією українського народу. Багато з цих віршів  покладені на музику і стали народними піснями.

1-й  читець.

Два місяці далеко від Вкраїни

В Землі лежав похований Тарас,

Не встиг купити білої хатини

Щоб зігрівала пращурів і нас

2-й  читець.

Не встиг зійти і на високій кручі

Щоб милуватись обрієм Дніпра,

Грудьми дихнути, як реве ревучий,

Строфу для кобзи випустить з пера.

3-й  читець.

Та вічний біль і думу про Чернечу

Ні брат ні друг забути не змогли.

В травневі дні народ підняв на плечі,

Щоб ти позбував чужинської землі.

4-й  читець.

Там спорудили з дальніх сіл могилу

Потрісканії руки кріпаків,

Мабуть, Господь послав незламну силу,

Щоб пам’ять залишилась для віків.

5-й  читець.

Багато літ минуло з того часу

Праправнуки вивчають Заповіт”

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

Пісня “Реве та стогне Дніпр широкий”

1-й  читець.

Ми чуємо тебе,  Кобзарю

Крізь століття

І голос Твій нам душу окриля

Встає в новій красі забувши лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля

2-й  читець.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

Тебе своїм сучасником звемо.

Звучить пісня  “Заповіт”